Інтертекстуальний дискурс драм В. Винниченка

Abstract

У статті проаналізовано драми В. Винниченка з погляду використання таких інтертекстуальних одиниць, як історичні, літературні, біблійні алюзії, прецедентні імена; розглянуто автоінтертекстуальність, яка реалізується шляхом автоцитування та автоінтерпретацій однакових концепцій у різних сюжетах; доведено важливість розуміння емоційно-естетичного контексту твору через дослідження категорії інтертекстуальності. Перегуки в драмах В. Винниченка виявлено як на сюжетно-композиційному, так і на образному й мовному рівнях. Тож у статті ідентифіковано категорію інтертекстуальності та поінтерпретовано її зміст у драмах В. Винниченка. Маркерами творчості В. Винниченка є осмислення свободи морально-етичного вибору й відповідальності за неї, глибинні зовнішні та внутрішні конфлікти, роздвоєність особистості, межові ситуації на ідейно-політичному та побутовому рівнях, любовні трикутники та ін., тобто екзистенційне поле людського буття. З’ясовано, що категорія інтертекстуальності у творах письменника представлена як історичні алюзії (згадка подій, місць,чи осіб, які семантично уточнюють зміст твору, виконують експресивну функцію), літературні (твори, репліки, епізоди, персонажі цих творів), біблійні, прецедентні імена – згадка відомих постатей, зовнішність чи діяльність яких співвідноситься з персонажем, автоцитування. У багатьох творах досліджуваного письменника наскрізною є автоінтертекстуальність, яка засвідчує свідомо сконструйовану у творах символічну біографію самого В. Винниченка. Доведено, що дослідження категорії інтертекстуальності в драмах В. Винниченка є важливим елементом розуміння мовно-стилістичних особливостей їх тексту, ірраціонального осмислення творчого задуму письменника. Автоінтертекстуальність, що реалізується через автоцитування та автоінтерпретації, а також літературні, історичні, біблійні алюзії, прецедентні імена генерують емоційно-естетичний контекст твору.