Композиційні прийоми відображення часового простору

Abstract

У статті досліджено художній простір і час, які являють собою конкретні, тісно переплетені між собою складові твору; проведено типологічний аналіз специфіки моделювання часопросторових координат, вивчено суть поняття «хронотоп», його взаємозв’язок із жанровою природою твору й прийоми відображення часового простору. Розгянуто можливості теорії хронотопу. Стверджується, що хронотоп є найважливішим елементом художнього світу твору; моделює взаємозв’язки картини світу, а тому є одним із найбільш перспективних понять сучасної гуманітарної науки. Залишаючися дискусійними поняттями в літературознавстві, художній час і художній простір корелюється природою самого мистецтва. Художні образи, повёязані з часопростором, тісно переплетені з філософськими міркуваннями самого наратора. Доведено, що хронотоп – це передовсім авторсько-індивідуальний світ, у якому відбиваються події, зображувані в літературному творі, а художній час і простір є важливими засобами вираження інтенції автора. Значущими й показовими для виявлення авторської концепції світу є часові й просторові характеристики у творі Люко Дашвар «Покров». Ведучи “гру” з часом і простором, автор задіяв можливості для цікавих композиційних багатоходівок, завдяки чому досягнуто справді досконалої архітектоніки. У творі виявлене обрамлення, ретроспекція, розрив подій у часі, які реалізуються в численних спогадах героїв, листах, снах, «оживленні» подій, засвідчених у архівах тощо. У статті також досліджено використані прийоми зображення соціально-історичного часу, наголошено на характерній подвійній розв’язці, яка посилює емоційний ефект. Завдяки застосуванню прийому концентричних переходів буття в марення сюжет розгортається в насичені подієвістю структури. Автор часто поєднує теперішній, минулий і майбутній часи в одній змістовій площині. Для твору Люко Дашвар властиве чергуванням динаміки й статики. Минуле, теперішнє і майбутнє часто співіснуєть в одному абзаці, іноді автор вдається до кадровості. У творі здебільшого емпірична, видима реальність, що є відображенням інформаційного світу структур, у позаемпіричній панує вічність. Зіставляючи різні часопросторові виміри, автор намагався виявити як характеристичні властивості «тут» і «тепер», так і загальні, універсальні закони буття, осмислити світ в його єдності, показати абсурдність ворожнечі. Автор досліджуваного роману майстерно використав просторово-часову композицію як особливий, усвідомлений художній прийом.