Патопсихологічні механізми емоційно-поведінкових труднощів у дітей з мовленнєвими порушеннями як підґрунтя для вибору напрямів психологічної допомоги

Abstract

Стаття присвячена аналізу патопсихологічних механізмів формування емоційних та поведінкових труднощів у дітей із мовленнєвими порушеннями та обґрунтуванню шляхів психологічної допомоги з урахуванням цих механізмів. Показано, що обмеженість мовленнєвих засобів утруднює розвиток внутрішнього мовлення, саморегуляції та осмислення емоційних станів, що підвищує ризик виникнення тривожних, фрустраційних та дезадаптивних поведінкових реакцій. Проаналізовано сучасні дослідження, які засвідчують взаємозв’язок вербальних труднощів із порушеннями комунікативної активності, соціальної взаємодії, емоційної чутливості та стресостійкості у дітей різного віку. Підкреслено, що частина дітей з мовленнєвими порушеннями належить до групи осіб з особливими освітніми потребами, що зумовлює необхідність врахування психофізіологічних та адаптаційних факторів у процесі психологічного супроводу. У роботі уточнено зміст поняття «патопсихологічні механізми» в контексті мовленнєвої патології, зокрема їхній вплив на формування емоційної регуляції, фрустраційної толерантності та поведінкових стратегій. Окрему увагу приділено внутрішньому мовленню як засобу когнітивної організації поведінки та його дефіциту як потенційному чиннику психічної вразливості. Обґрунтовано необхідність міждисциплінарного підходу, у якому логопсихологічна та патопсихологічна складові поєднуються у цілісну модель підтримки. Представлено основні напрямки професійної діяльності практичного психолога, спрямовані на подолання емоційно-поведінкових проявів: розвиток вербальної саморегуляції, формування ефективних комунікативних стратегій, робота з тривожністю та фрустраційною толерантністю, а також психоедукація батьків. Зроблено висновок, що врахування патопсихологічних механізмів дозволяє оптимізувати психологічну допомогу та запобігати формуванню вторинних розладів у дітей із мовленнєвими порушеннями. Перспективами подальших досліджень визначено розроблення інтегрованих діагностичних моделей і програм розвитку емоційно-вольової сфери, побудованих на поєднанні психофізіологічних та психолінгвістичних підходів.