Життєві цінності та орієнтації як чинник саморозвитку педагога

Abstract

У статті проаналізовано проблему саморозвитку педагога в контексті його життєвих цінностей та сенсожиттєвих орієнтацій. Трансформування освітнього простору в сучасній Україні вимагає від фахівців розвитку професійно важливих якостей, формування здатності до самовдосконалення та зростання, які неможливі без усвідомлення сенсів власного життя та діяльності. Саморозвиток педагога розглядається авторами як здатність до постійного пошуку та засвоєння нових знань, набуття нових умінь та навичок, організації освітнього процесу для суб’єктів професійної діяльності, ефективне управління ресурсами та інформаційними потоками, вміння моделювати індивідуальну професійну траєкторію, оцінювати й прогнозувати результати власної діяльності. Для педагога важливим є усвідомлення сутності, значення та завдань власної педагогічної діяльності, її мети, вміння постійно співвідносити поточні педагогічні завдання із перспективами. Залежно від сенсу, який надає фахівець власній діяльності, визначаються цілі життя та розвиток внутрішніх потреб. Проведене дослідження переконливо доводить, що педагоги з розвиненою здатністю до саморозвитку мають життєві цінності та сенсожиттєві орієнтації, які суттєво відрізняються від аналогічних утворювань у фахівців, які зупинилися у розвитку або цей процес у них дуже сповільнився. Педагоги з високим рівнем здатності до саморозвитку мають потребу в об'єктивній інформації про власну особистість, прагнуть самопізнання, самовдосконалення; мають відповідальне ставлення до обов'язків; відрізняються поблажливістю до людей та їх недоліків і вимогливістю до себе, загальною конструктивністю особистості; професійна діяльність для них є пріоритетною, також для них важливими є проблеми родини та суспільного життя. У зв’язку з цим постає актуальне питання для подальших наукових розвідок, а саме – як стимулювати процес саморозвитку педагога, які психологічні технології для цього використовувати, як оцінювати отримані результати тощо.