ГАРМОНІЙНА ВЗАЄМОДІЯ ЛЮДИНИ ТА ПРИРОДИ ЯК ОСНОВА ВИХОВАННЯ В ОСОБИСТОСТІ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДИ

Abstract

У статті розглядаються історія відносин людини та природи, форми панування людини над природою, окреслюються шляхи нового погляду сучасної людини на природу. Проаналізовано сутність поняття «взаємодія», яке означає взаємну дію, тобто таку, що зумовлена причиною й наслідком. Зроблено акцент на різних типах взаємодії людини та природи, та схарактеризовано три основні: узгоджену; неузгоджену; стихійну. Наголошено на тому, що систему «людина-природа» варто розглядати з позиції суб 'єктивації природи й налагодження міжсуб'єктних відносин, а значить, і сприймати людину носієм нового світогляду - ноосферного. Екологічне мислення розглядануто як систему знань, як наукову парадигму, як систему світогляду людини, яка описує комплекс явищ, пов'язаних із самоорганізацією людини та природи в новіш об’єкт світосприйняття. Феномен екологізації мислення пов 'язаний із коеволюційною концепцією, за якої коеволюція є новим трактуванням природи. Розглянуто суть взаємодії людини з природою, ураховуючи синтез діалектичного, синергетичного й циклічного процесів, що в поєднанні справляють системний ефект. Визначено, що емоційною основою гармонійних відносин є певні почуття, що зароджуються в людей стосовно один до одного та природи. Виділено три основні групи почуттів. Зроблено висновок, що світогляд людини є відображенням чистоти, здоров 'я й повноти природних процесів