Освіта в патернах дигітальної культури: індивідуальність детермінованого суб’єкту

Abstract

У статті презентовано проблему формування та детермінації індивідуальності суб’єкта, включеного у світ цифрової культури. Акцент у дослідженні зроблено на освітніх практиках як одних з ключових факторів впливу на людську суб’єктивність. Методологічною основою презентованої розвідки став критичний аналіз і міждисциплінарний підхід, що дозволило розглянути образ людини, її характеристики та проблему її індивідуальності в постмодерну добу, а також визначити особливості освітньої парадигми за допомогою порівняння модерної і постмодерної моделі освіти. Активний розвиток масмедіа та інтернет-комунікацій у другій половині ХХ століття вважається одним із ключових факторів, що сприяв суттєвим онтологічним, аксіологічним, антропологічним трансформаціям сучасного періоду, а також формуванню феномена дигітальної культури. Концептуалізовано homo digitalis як унікальний феномен ХХІ століття, визначено його негативні тенденції: нівелювання рефлексії, баналізація Нового, примітивний суб’єктивізм, лінощі, нездатність і небажання аналітичної та критичної розумової діяльності, психологічні проблеми, девіантні прояви, педагогічні перипетії та конфлікти на ґрунті поколінної амбівалентності тощо. Відмовляючись від логоцентризму і оцінювальної позиції, зроблено спробу подолати скептичні погляди щодо експансії дигітального в освітній процес у контексті сучасної проблеми масового впровадження дистанційної освіти, викликаного пандемією. Проблеми індивідуальності, окреслені в сучасних культурних патернах, запропоновано не стигматизувати як повністю керовані владними маніпулятивними технологіями, особливо стосовно освітніх практик