Онтологічна проблематика п’єси Володимира Рафєєнка «Мобільні хвилі буття, або Verbum caro factum est»

Abstract

Статтю присвячено дослідженню онтологічної проблематики п’єси В. Рафєєнка «Мобільні хвилі буття, або Verbum caro factum est» в аспекті тріади життя – смерть – безсмертя, що має виразне філософське підґрунтя. Автор розкрив буттєві перипетії українців дачного селища на Київщині, що опинилися в півторамісячній окупації на початку повномасштабного вторгнення росіян 24 лютого 2022 року (таку само ситуацію довелося пережити і драматургові). Помічено, що епіграфи до твору мають концептуальне значення й увиразнюють універсалії людського існування – життя, смерті та безсмертя. Крім цього, поділ п’єси на три частини демонструє внутрішні зміни персонажів, що проживають війну: у першій частині передано загальну атмосферу розгубленості людей на початку вторгнення; у другій – зміщення акцентів (на зміну страху поступово приходить раціональне осягнення дійсності); заключна частина містить остаточні буттєві трансформації тих, хто вивищився над смертю. За художньою логікою п’єси, в умовах окупації люди мають достатньо часу для роздумів про сенс існування. Зокрема, ідеться про осмислення важливих категорій, пов’язаних із національним буттям. Це українська мова та культура, що витворюють українську картину світу. Простежено, що автор активно рефлексує щодо мистецьких та філософських питань (скажімо, про основну ідею «Маніфесту кверо-футуризму» Михайля Семенка). На рівень високої ерудиції, обізнаності зі світовою та українською літературою вказує значна кількість цитат. Незважаючи на те, що смерть – це маркер війни, в означеному творі не спостерігаємо феномену метафізичного згасання. Кристалізація поглядів драматурга на смерть – безсмертя відбувається через позитивно маркований образ небесної України як символ неперервності людського існування, своєрідний перехід особистості на інший буттєвий рівень. Метафора життя як театру дає змогу кожному розкрити свій потенціал, вийти межі профанного, реалізувати буттєвий проєкт. Важливо, що безсмертя – це буття «тут» і «зараз»: щодня, долаючи перешкоди, самовдосконалюючись, пізнаючи багатовимірність світу, людина отримує шанс – долучитися до трансцендентного. За В. Рафєєнком, жити гідно та автентично – значить наблизитися до категорії вічного.