Художні принципи рецепції материнства в романі В. Лиса «Країна гіркої ніжності»

Abstract

У статті проаналізовано художні принципи представлення материнства в прозі В. Лиса на прикладі його роману «Країна гіркої ніжності» шляхом вивчення жіночих образів цього твору. Письменник використовує мотив зображення кількох поколінь матерів однієї родини. Материнські образи твору набувють експериментального характеру, адже він подає їх чрез поєднання власного бачення та реальних історичних і біографічних матеріалів. У романі «Країна гіркої ніжності» рецепції жінки-матері реалізується як соціальна функція. Для того, аби показати силу материнства жінок зображуваної родини, В. Лис акцентує увагу на взаєминах між Софією-старшою та її кровною донькою Софією-молодшою на тлі історичних змін, які впливали як на світосприйняття жінок, так і на усвідомлення їхньої материнської ролі. Материнство в романі реалізується в контексті спогадів про минуле бабусі Даздраперми та матері Віталії, що, безумовно, впливає на сучасні та майбутні події в житті Олесі. В. Лис доводить, що материнство – це жертовність заради дітей, їх щастя, добробуту та гідного майбутнього. Уважаємо, що прояв материнства в образі Дази – це бажання піклуватися, любити когось рідного, уникнути майбутньої самотності, і водночас це жертовність свого особистого життя. У житті Віталії відбулася своєрідна трансформація цілей: із самоствердження як жінки до самоствердження через материнство, яким вона заповнює власні лакуни самотності. Головні жіночі образи роману пов’язані не біологічно, а соціально. Жінки в романі В. Лиса прагнуть реалізувати свою материнську любов до чужих дітей. Найсвітліші почуття материнства Даза і Віта реалізовують під час виховання своїх доньок у любові. Саме ці дві жінки осягнули материнство попри відмову від особистого життя. Вони самостверджуються через покликання збереження та примноження життя. Образ Софії-старшої протилежний, вона вбачає свою роль як матері в тотальному контролі, що не дає можливості її дітям розправити крила та будувати власне життя. Тож автор доводить, що головною метою жінки є збереження роду, проте героїня самостійно повинна обрати свій шлях для реалізації цієї мети. Даза та Віта реалізовують свою материнське бажання в любові до чужих дітей. Жінки пройшли своє життя з низкою випробувань, але змогли зберегти в собі світло, яке вони зможуть передати наступному поколінню, аби свідома нація українців розвивалась і міцніла надалі.